Веду тебе в духовне серце Валенсії. Її собор — це книга з каменю, де готика, романіка й бароко обіймаються в кожному порталі та кожному нефі; ми йдемо всередині, і кожне століття шепоче нам щось своє.

В одній із капел я показую тобі його скарб — Святу Чашу, шановану як Святий Грааль. Ми завмираємо в тиші перед цією давньою чашею, і я розповідаю, чому стільки прочан приходили здалеку, щоб її побачити.

А якщо ми прийдемо в четвер опівдні, вийдемо до Порталу апостолів: там збирається Трибунал вод — нематеріальна спадщина людства ЮНЕСКО. Приходь, і ми переживемо це разом.

Історія та архітектура

Це місце було священним задовго до собору. За даними Visit València, собор споруджено на місці римського храму, що згодом став мечеттю Балансії — арабської Валенсії, а розкопки в сусідньому Археологічному центрі Альмоїна виявили рештки давнього вестготського собору V століття, який пізніше перетворився на мечеть. Після християнського завоювання 1238 року мечеть іще десятиліттями стояла; 1262 року брат Андреу д’Альбалат вирішив її знести й збудувати собор за планами архітектора Арнау Відаля, присвячений, за бажанням Жауме I, Успінню Марії.

Будували його між XIII і XV століттями. Будували швидко, щоб позначити християнську територію проти мусульманської, і це було не розкішне замовлення якогось монарха, а міське будівництво, оплачене місцевою буржуазією; звідси чимала частина його стриманості. Спершу звели вівтарну частину з обхідною галереєю та трансептом; до кінця XIII століття вже були обхід із вісьмома капелами та романські двері Лімосна. Між 1300 і 1350 роками трансепт закрили із заходу готичними дверима Апостолів і почали купол-ліхтар. 1459 року Франсеск Балдомар і Пере Компте додали до нефів ще один проліт і остаточно з’єднали собор із капітульною залою та з Мікалетом. Відтоді його довжина — 94 метри, а ширина в трансепті — 53,65. 1492 року папа Інокентій VIII підніс кафедру до рангу митрополії на прохання кардинала Родріго де Борхи, майбутнього Олександра VI.

На що дивитися

Троє дверей. Двері Лімосна — найдавніші, романські; вони дивляться на схід, що наводить на думку, ніби тут містився міхраб мечеті, а над аркою висічені голови семи подружніх пар із Лериди, які, за переказом, зображують перших поселенців. Двері Апостолів виконані у французькій готиці: Ніколас де Анкона працював над ними з 1303 року, а 1354-го вони вже були готові. У них три архівольти з 48 постатями — ангелами, святими та пророками; оригінали, сильно пошкоджені, у 1960-х роках перенесли до музею, а те, що бачиш ти, — копії. Двері Ієрос, головні, барокові: їх почали 1703 року, а завершили 1713-го учні німецького скульптора Конрада Рудольфа. Це один із небагатьох в Іспанії прикладів італійського бароко з хвилястим планом, у дусі Берніні чи Борроміні.

Купол-ліхтар. Це восьмигранна призма з двох ярусів, у кожному з яких по вісім вікон із тонким ажурним плетінням; верхній ярус — робота Марті Льобета, близько 1430 року, висота — близько 40 метрів. Завдяки прозорому алебастру світло, що падає на трансепт, завжди біле.

Каплиця Святої Чаші. Це була капітульна зала, збудована Андреу Хулією між 1356 і 1369 роками в полум’яній готиці; Чашу перенесли сюди 1916 року. План квадратний, 13 метрів по кожній стороні та 16 у висоту, зі зоряним хрестовим склепінням, на замкових каменях якого — дванадцять апостолів. Алебастровий ретабло прикрашають дванадцять рельєфів флорентійця Джуліано ді Нофрі — одні з перших творів Ренесансу в Іспанії. Чаша — це келих зі східного агату; за переказом самого собору, це та сама чаша, якою користувався Господь на Таємній вечері. Згідно з легендою, яку наводить Visit València, апостол Петро зберігав її в Римі, папа Сікст II відвіз її до Уески, а Альфонс Великодушний привіз до Валенсії; з XV століття вона зберігається в цій каплиці.

Музей і звичаї. У Музеї собору зберігаються полотна Маельї та Гойї й реліквії давньої Арагонської корони. І одне валенсійське повір’я, яке я люблю розповідати: вагітні обходять собор дев’ять разів, молячись Діві Легких пологів (Буен-Парто).