Ідемо до мосту Ассут-де-л’Ор — білого мосту Калатрави, перекинутого через старе русло Турії поруч із Містом мистецтв. Це один із тих, що перетворюють цілу листівку.
Поглянь на нього разом зі мною: єдина біла щогла хилиться до неба, тримаючи десятки натягнутих тросів, наче струни арфи. Ця щогла до того ж — найвища точка всієї Валенсії. Коли ми переходимо його пішки, троси наче розкриваються й змикаються з кожним нашим кроком.
Це коротко, але незабутньо. Перейди його неспішно поруч зі мною й відчуй, як бринить місто.
Історія та архітектура
У мосту раніше було інше ім’я. Поки його будували, він називався мостом Серрерія — і на сайті Калатрави, і на табличках на будівництві, — за кільцевою, яка мала з’єднати два береги Саду Турії. Остаточну назву, Ассут-де-л’Ор, міська рада затвердила 29 липня 2005 року, і походить вона від старої греблі, «ассута», що збереглася неподалік будівництва. За даними місцевої преси, назву запропонував один із мешканців.
У цього місця теж є своя історія. Після повені 1957 року річку Турію відвели на південь від міста, а в її колишньому, уже сухому руслі розбили парк завдовжки десять кілометрів, що перетинає центр. Це Сад Турії, і саме його міст перетинає між Музеєм наук і Агорою; він з’єднує південну кільцеву з вулицею Менорка.
Будівництво почалося 2004 року й повністю зупинилося влітку 2005-го; відновилося наприкінці 2007 року, а міст було завершено 2008-го. 20 серпня 2008 року його тимчасово відкрили для Гран-прі Європи «Формули-1», потім знову закрили, щоб продовжити роботи й усунути несправності в одному з утримувальних тросів, і нарешті 11 грудня 2008 року урочисто відкрили.
Це вантовий міст — з одним прольотом, без бічних прольотів, з похилим металевим пілоном вигнутої осі, утримуваним за верхівку. Так його описують Луїс Віньюела та Хосе Мартінес Сальседо, інженери-будівельники компанії FCC, у технічній статті журналу «Hormigón y Acero» за 2009 рік. Сталевий пілон має висоту 125 метрів — 127 з громовідводом — і це найвища точка міста.
На що дивитися
Струни арфи. Полотно тримають 29 вант в основному прольоті; ще чотири, утримувальні, з’єднують верхівку пілона з бетонною противагою, що входить до одного з підхідних прольотів. Звідси образ арфи, про який я говорила на початку: одна щогла, на якій 29 тросів тримають міст; не поспішай, на такий міст варто дивитися і здалеку, і зблизька.
Білий колір. Пілон і полотно сталеві, а весь міст білий, як і інші мости того самого архітектора; це одразу робить його помітним.
Пілон знизу. Полотно й пілон жорстко з’єднані між собою та з великою металевою деталлю, на кшталт короткої опори, яку закладено у фундамент. Стань біля його підніжжя й поглянь, як пілон нахиляється та вигинається: згідно з технічним описом, його вигнута вісь — це крива навантажень, які передають йому ванти, тож пілон працює здебільшого на стиск.
Хто ним користується. Міст обслуговує дві проїзні частини по три смуги кожна, одну смугу для трамвая та пішохідно-велосипедну доріжку в центральній частині полотна. Тобто полотно розраховане на автомобілі, трамвай, велосипеди та пішоходів.
Власного сайту та практичної інформації в нього немає; про довкілля дивися офіційний сайт Міста мистецтв і наук — там зібрано сусідні будівлі.