Коли твій круїзний лайнер причалює, я чекаю на тебе на пристані. Порт Валенсії — один із найжвавіших на Середземному морі, а його круїзний термінал — це ворота, через які тисячі мандрівників уперше ступають на землю міста.

Нам не треба йти далеко: звідси за лічені хвилини ми дістаємося Марини та пляжу Мальварроса з його золотим піском і сковородами для паельї біля самого моря. Ми використовуємо кожну годину твоєї стоянки, щоб прожити Валенсію по-справжньому.

Зійди з корабля й ходімо зі мною: за один день я покажу тобі душу цього міста.

Історія та архітектура

Валенсія ніколи не мала доброї природної гавані. За словами самого Портового управління, берегова лінія без жодного природного прихистку стала серйозною перешкодою для початку морських і торговельних обмінів, хоча про таку діяльність відомо з VI століття до нашої ери. Історія порту як такого починається 1483 року, коли король Фердинанд Католик надав Антоні Жоану привілей збудувати дерев’яний міст на пляжі Грао — «Понт-де-Фуста». На тій самій офіційній сторінці згадано й привілей від 17 березня 1491 року, також виданий Антоні Жоану, як перша ознака власне портової діяльності.

Торгівля росла, і король Педро III Арагонський надав Валенсії морську й торговельну юрисдикцію Консолат-де-Мар. У другій половині XV століття місто, що налічувало 75 000 мешканців, було найлюднішим на Піренейському півострові, а його порт — найважливішим в Арагонській короні, з лініями до портів Італії, Західної Європи та Північної Африки.

До XIX століття було кілька проєктів будівництва та вдосконалення споруд, без особливого успіху через розливи Турії та ріст пляжу. Вантажообіг, однак, і далі зростав: порт отримав торговельні привілеї з іншими королівствами 1679 року та з Америкою 1791-го і утвердився як шоста морська провінція Іспанії. У XX столітті вдосконалювали будівлі й склади та розширювали причали до нинішньої конфігурації, зі спеціалізованими спорудами для кожного виду вантажу; ці розширення, пов’язані з контейнерними перевезеннями, за словами Valenciaport, забезпечили йому провідну позицію серед комерційних портів західного Середземномор’я.

Змінювався й спосіб управління. З 1880 року порт вело Управління портових робіт Валенсії, яке 1968 року змінила Хунта порту; зі статусом автономії 1978 року він став Автономним портом Валенсії, а за законом про порти 1992 року називається Портове управління Валенсії — така його нинішня назва. 1985 року до нього приєднали порти Сагунто та Гандії, і сьогодні воно керує всіма трьома під торговою назвою Valenciaport.

На що дивитися

Чинний порт. Це не пам’ятка, а робочий порт. За словами Портового управління, він обробляє вантажі майже всіх галузей економіки, має регулярне пасажирське сполучення з Балеарськими островами та Італією й останніми роками показав один із найстійкіших темпів зростання круїзного трафіку в Середземномор’ї.

Будівля Годинника. Visit València називає її «історичним серцем порту». Це неокласична будівля з елементами модерну, що позначає вхід до Марини та порту; її збудували на початку XX століття як житло для валенсійської буржуазії, а сьогодні тут розміщується Портове управління. Вежа з годинником дала їй назву й править за орієнтир, а до Марини входять з Авенида-дель-Пуерто.

Тинґладос. Збереглися три такі великі металеві споруди в стилі модерн, із декором, що натякає на мореплавство та на валенсійські товари, які звідси вивозили.

Життя порту змінюється щодня, тому я не розповідаю тут, які кораблі приходять і що відчинено. Практичну інформацію дивися на офіційному сайті Valenciaport.